Викладачі й співробітники кафедри

Нині колектив кафедри складається з 12 осіб, серед яких є 4 доктори історичних наук зі званням професора,  7 кандидатів історичних наук, серед яких 6 мають вчене звання доцента, старший викладач без наукового ступеня:

• д.і.н., професор завідувач кафедри Бачинська Олена Анатоліївна

• д.і.н., професор Гончарук Тарас Григорович
• д.і.н., професор Діанова Наталя Миколаївна
• д.і.н., професор Хмарський Вадим Михайлович
• к.і.н., доцент Вінцковський Тарас Степанович
• к.і.н., доцент Мисечко Анатолій Іванович
• к.і.н., доцент Новікова Людмила Володимирівна
• к.і.н., доцент Синявська Олена Олександрівна
• к.і.н., доцент Музичко Олександр Євгенович
• к.і.н., доцент Петровський Едуард Петрович
• к.і.н., доцент Полторак Володимир Миколайович
• к.пед.н.,доцент Кузнецов Вячеслав Олександрович
• старший викладач Левченко Галина Сергіївна
• старший лаборант Бадєєва Ганна Олександрівна
• старший лаборант Гришина Катерина Андріївна

Науковий доробок

У своїй науковій діяльності протягом останніх років колектив кафедри розробляв дві комплексні наукові теми:

• у 2006-2010 р. – «Історія Південної України у національному та європейському контексті»,
• а з 2011 р. – «Українське Причорномор’я в історичному та історіографічному контекстах» (керівник проф. В.М. Хмарський).

Загалом можна виділити чотири основні напрямки за якими працювали й працюють члени кафедри у новітній період своєї історії:

• Соціально-економічна історія Південної України кінця XVIII – початку ХХ ст.;
• Суспільно-політичні та культурні процеси у регіоні наприкінці XVIII – ХХ ст.;
• Історія історичної науки на півдні України у ХІХ – ХХ ст.;
• Історія Одеського (Новоросійського) університету.

Новий період в історії кафедри

У період лібералізації суспільно-політичного життя за добиМ.С.Хрущова стало можливим відновлення кафедри як кафедри історії Української РСР (1957), а з 1980 р. –історії Української РСР, історіографії та джерелознавства.

Протягом кількох десятиліть радянське українознавство уособлювали представники старшого покоління – С.М. Ковбасюк, П.І. Воробей, а також їхні послідовники – професори А.Д. Бачинський, В.П. Ващенко, З.В. Першина, доценти В.М. Немченко, Н.І. Калюжко, ст. лаборант Галяс В.Т..

У 1990 р. кафедра набула сучасної назви – кафедра історії України. З цього часу розпочався новий період в історії кафедри – дисципліна «Історія України» стала обов’язковою для викладання у всіх підрозділах Університету, а на історичному факультеті було кардинально збільшено обсяг годин на її викладання, зросла кількість спеціальних курсів для студентів спеціалізації кафедри, з’явилася нова генерація науковців, які продовжували розробку започаткованих раніше досліджень.

Історія

Студії з україністики в Новоросійському університетізапочатковано від часу його заснування у 1865 р. Їхнім центром була кафедра російської історії, де провадили дослідження такі історики як:

• М.П. Смирнов – він був одним з перших в Україні дослідників історії середньовічної Галичини. Зокрема, автор провів порівняльний аналіз численних джерел, перевірив висновки польських авторів щодо історії цього регіону.

• О.І. Маркевич – дослідник історії України та Росії ХVІ – XVIII ст.

• І.А. Линниченко – розглядав історію України з позиційвеликодержавного шовінізму^[1]. В 1917 році у брошурі «Малоруське питання та автономія Малоросії. Відкритий лист до професора Грушевського», Іван Андрійович Линниченко, вступив у полеміку з Михайлом Грушевським, щодо можливості існування Української держави. Він виступив проти етнографічного підходу до історії та піддав критиці основні положення концепції «відрубності», пропонуючи своїм опонентам відкриту дискусію («Я пишу sine ire et studio, сподіваючись на таку само відповідь незгодних зі мною…»).
• П.А. Іванов – історик українського середньовіччя та України кінця XVIII — початку ХІХ ст.
• С.Л. Аваліані – історик Росії доби Московського царства та Закавказзя, найбільш новаторськими були дослідження С.Л. Аваліані, що були написані на перетині історії соціально-економічних відносин та історії права, зокрема селянського питання на Півдні України та Кавказі.
• А.В. Флоровський – досліджував склад та діяльність законодавчої комісії 1767 р., селянське питання середини ХVІІІ — середини ХІХ ст. та історію колонізації Новоросійського краю..
• О.С. Грушевський, який читав спеціальний курс з історії українського середньовіччя (1900-1906) і на прохання студентів намагався робити це українською мовою,за що був звільнений.Жертва сталінського терору.